Диво калинове

Ведучий 1. Кущ калини біля материної хати... Цe не тільки окраса, а я глибокий символ, наш духовний світ, наша спадщина. Якщо троянди й виноград, за влучним висловом Максима Рильського, символізують красиве і корисне, то кущ ка­лини. увібравши обидві ознаки, опредметнює духовний потяг до своєї землі, свого берега, своїх традицій. Хіба не про це говорить народна поезія: калиновий міст, калинова сопілка, калиновий голос, зрештою, ка­линова колиска. І тому, хто не посадив на обійсті ка­лини, кому вона всохла од байдужості, а ше гірше, ко­ли викорчована - ні йому, ні його дітям ніколи не по­чути найчастішої, найніжнішої, найбентежнішої у світі пісні. Її може подарувати лише сопілка з маминої кали­ни.

Під супровід сопілки звучить українська народна пісня.

Ведучий 2. Травень передає червневі своєрідну естафету: заквітча­ну білими суцвіттями, подібну до нареченої, калину. Тому такі красиві в цю пору поляни, річкові долини, береги струмків - місця, де живе ця прекрасна рослина.

Ведучий 3. З давніх-давен наш народ опоетизував цей кущ, оспівав у піснях. Калина - це символ дівочої краси, ніжності, краси України, краси мови. Наукова назва калини зви­чайної (viburnum opulus) походить від давньо-римської назви клена звичайного, чим і підкреслюється зовнішня схожість цих двох рослин. Російська назва пішла від слова «калить», «раскаленный» - через характерне за­барвлення достиглих плодів, схожих на колір розпечено­го заліза.

Ведучий 1. За давньою українською легендою саме в калину втіли­лась дівоча краса.

Читець. Пливли колись через море брат і сестра. Та враз на­летів шалений вітер, розгойдав хвилі на морі. Закипіло, зашуміло, запінилось море. Та братові вдалося доплисти до берега, а сестру хвилі обняли та на дно моря потяг­ли. Прощаючись з братом, дівчина стала просити його: «Не пий, братику, з цього моря води, не лови в озері риби, не коси на лугах трави, не рви в саду яблук, не ломай в лісі калини. Вода в морі - то кров моя, ри­ба - тіло, трава - коса, яблука - лице, а калина - кра­са моя».

Ведучий 1. Тому сільські дівчата часто вмивалися соком калини, щоб бути красивими.

Ведучий 2. Калину називають деревом. Тому дуже потрібна вона бу­ла у весільному обряді. Коли випікали коровай, неод­мінно прикрашали його китицею калини. Калиновим цвітом чи ягодами оздоблювали весільне вільце нареченої.

Інтер'єр кімнати, за столом сидять дівчата, плетуть з калини вінок для нареченої, співають.

Ой у нас, в селі, нова новина:

Зацвіла у лузі калина.

-         Не так у лузі, як на селі,

В молодої та Ганнусі, на столі,

Ой луговая калина.        

Ой лугом йшла-шуміла:

Ой чи дома, дома дружечки?

- Загадаю я їм ділечко:

Звийте для Ганнусі вілечко.

(Заходить староста з короваєм, заквітчаним калиною, а з ним дружки ведуть наречену. Дівчата співають пісню, нагадуючи нареченій, що вона прощається з юністю і дівочими літами).

Ой лугами-стежечка.

Битая доріжечка.

Там Гануся ходила.

Цвіт-калину ломила.

До матінки носила:

«Чи буду я такая.

Як калинька цяя?»

 - Будеш, доненько, будеш.

Поки в батенька будеш.

А як підеш від мене.

Спаде красонька з тебе.

Як з калини червоненької.

Так з тебе молоденької.

Як з калиноньки роса.

Так з тебе, доню, краса...

(Дівчата одягають нареченій вінок, виплетений з калини)

Ведучий 3. Трагічні, сумні легенди пов'язані з калиною. Може, навіяні вони смаком її плодів.

В одній з них у калину перетворюється дівчина, безвин­но вбита злою мачухою: у другій-кохана молодого козака. Втекли вони від рідних з надією одружитися, та ніде не змогли здійснити свого наміру. От і став козак в полі терном, а дівчина-калиною. Вийшла козака мати того терну рвати. Дівчини - калини ломати.

Цe ж не терночок, це ж мій синочок.

Цe ж не калина, це ж моя дитина!

Ведучий 4. А у казці  «Дивна сопілка» ше одна і теж трагічна історія.

(У виконанні учениці звучить казка «Дивна сопілка»).

Ведучий 1. Із сивої давнини долинули до нас пісні народні.

(Звучить народна пісня «Калина-малина чого в  лузі стоїш?»).

Ведучий 2. І ніби перегукуються з нею ще пісні:

Да й червоная калинонька.

Да й на явора схилилася. (2 рази)

Да й шо од роду, од родини.

Да й за двадцять миль, за три полі (2 рази)

Да сидить сокіл на тополі (2 рази)

Да піє пісні жалібні

Та не жури мене молодої. (2 рази)

Бо мені треба рано вставати (2 рази)

Дрібні листи написати

Калино-малино,

Чого в лузі стоїш!?

Чого в лузі стоїш.

Чом не процвітаєш?

Чи жари боїшся.

Чи дощу бажаєш?

Жари не боюся.

Дощу не бажаю.

 Кого вірно люблю.

За тим посихаю.

Ведучий 3. Не знати, чи дух народний, чи мелодійність і ліризм цих пісень навіяли Франкові його «Червону калину».

(Звучить пісня на слова І.Франка «Червона калина»).

Ведучий 4. Образ калини знайшов своє відображення і в баладах, що створені і співані народом багатьох століть і є вели­кою складовою українського народу.

(Звучать балади: «Червона калино, чого в гаю стоїш?», «Ой вийду я на гору», «Закувала зозуленька в лузі на калині»).

Ведучий 1. Калина - це і символ України. Народне прислів'я каже: Без верби і калини нема України.

А хто не знає відомої козацької балади часів Хмельницького «Розлилися круті бережечки», де калина символізує дух боротьби за національну незалежність від Польщі.

(Звучить балада «Червона калина похилилася»).

Ведучий 2. Та не лише смуток, біль 1 журбу чує народ у легендах, піснях та баладах, зв'язаних з калиною. Під калиновим кущем освідчувались в коханні: неповторна калинова краса навіювала почуття ліризму, тепла.

(Виходить дівчина з кошиками, в яких калина. Співають «Ой у лузі калина стояла» і танцюють).

Ведучий 3. Великі дороги в широкий світ завжди починаються з стежки біля рідної оселі, а багатство і краса поезії - від материнської пісні, співаної над колискою. І ко­лиски робили з клена, калини або ясеня, щоб діти були дужими і співучими. І колискові про калину співали, бо у калині кажуть, материна любові мудрість. А ще ка­жуть у народі: «Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте».

(Звучить «Колискова»).

Ведучий 4. Можливо саме такі колискові народили у серці Велико­го Кобзаря ніжні слова:

Найдеш у гаї тую калину, то пригорнись.

Бо я любила, моя дитино, її колись.

Т.Г.Шевченко дуже любив це дерево.

(Звучать поезії Т.Г.Шевченка «Зацвіла у лузі червона калина», «Тече вода з-під явора».)

Ведучий 1. Та не лише оспівували в народі красу калини, а й ко­ристь з неї була велика людям. Восени, коли дости­гають плоди калини - червоні соковиті ягоди-кістян­ки, лиш устигай зрізати важкі кетяги і складати їх до кошиків. А вже господині зроблять з нею лад. До однієї з них зараз завітаємо.

За столом, на якому стоять страви з калини, сидить господиня. Вона ділиться кулінарними рецептами.

Господиня. Плоди калини достигають в кінці серпня - на початку вересня. Спочатку плоди бувають дуже гіркими, але після перших морозів гіркота втрачається і смак стає гіркувато-солодким. І тоді з калини роблять пасти­лу-мармелад, компоти, приправи до м'ясних страв, желе, наливки й лікери. З давніх-давен печуть в Росії пиріжки-калинники, а каша калинова, що печеться в печі, заповнює хату специфічним запахом. Хороший кали­ново-медовий квас, можна виробляти з калини оцет. А яке корисне, смачне сире варення. Для цього перети­рають: та змішують з цукром ягоди в співідношенні 1:2. Воно довго не втрачає своїх лікувальних властивостей. Насіння з калини має тонізуючі властивості, його ча­сом використовують як замінник кави. Словом, і гіркі ягоди у руках господині стають солодкими. Покуштуйте мої страви і переконаєтесь в правдивості слів.

Ведучий 2. Очевидно не було в народній медицині помічніших ліків від застуди, ніж калиновий чай.

(Розмову про лікувальні властивості калини може про­довжити інший учень або й медпрацівник).

Наявність аскорбінової кислоти дозволяє назвати цю рослину щедрим вітамінонагромаджувачем. Ягоди калини використовуються під час внутрішньої кровотечі. Вод­ний настій - при екземі. Відвар із насіння калини - ефективний потогінний засіб.

І все ж для знахарів цінними в калині були не яго­ди, а кора, яку заготовляли навесні. Давали як зас­покійливий. жаропонижуючий та протимікробний засіб, від кашлю, простуди, склерозу, туберкульозу легенів, розладу шлунково-кишкового тракту, печінки та нирок. Сік калини вживають як косметичний засіб. Коли зни­щують на обличчі прищі, вугрі та лишаї. Отож, усім дівчатам та молодицям раджу калину як ліки та фарбу. А заготовляти на зиму калину треба так: плоди разом      з плодоніжками збирають, грона сушать у печах і зберігають у холодних приміщеннях всю зиму.

(Звучить вірш «Калина»)

У лузі, де роса вмиває трави.

І сонце пестить річку на горі.

Росте калина і плоди криваві.

Немов намисто, хилить до землі.

Настане осінь...

Вередливий вітер зірве останні золоті листки.

Та на холодних потемнілих вітах

Зостануться горіти ягідки.

Коли зими засніжені долоні

Візьмуть в свої обійми далечінь.

Зігріють серце ягідки червоні –

Весна настане у душі моїй

.

Ведучий 2. Так, рубінові суцвіття надають особливої краси калині в осінні похмурі дні. Коли гаснуть яскраві фарби лис­топада, ліс стає похмурим, а небо низьким, свинце­во-сірим, тоді калина ніби зігріває природу червоними вогнями своїх віт. Мабуть не випадково пізні осінні грози, зірниці часто називають калинниками на честь Святого Калинника, який за грецькою міфологією зігріває людей. День цього святого відзначався 29 липня.

Ведучий 4. З калиною пов'язували свої хліборобські надії, про неї складали загадки, прислів'я. Так, врожай в народі прогнозували в день Акуліни. (7 квітня) – «Дощ на Акуліну - хороша буде калина, коли погана яровина». З початком цвітіння калини пов'язували сівбу ячменю: «Сій ячмінь, поки не зацвіла калина».

Ведучий 1. У згадках народ відтворює красу калини:

- Сидить дід над водою з червоною бородою, хто йде, не мине, за борідку ущипне.

-      Сидить дід над водою з червоною бородою. Тільки сонце пригріє-борода його красніє.

- Сидить півень на яворі. Спустив крила криваві.

-      У лісі, на opісі червона плахта висить .

Ведучий 2. Ще донедавна на луках і узліссях поблизу сіл можна бу­ло милуватися калиновими гаями. Не було хати, біля якої б не красувалась калина. Як забіліють квіти на калині, дівчата ними коси прикрашають. А вже коли ке­тяги достигли, їх вішали попід стріхами, йдеш, бува­ло, селом, а хати неначе в коралях червоніють густи­ми намистинками до пізніх заморозків.

Ведучий 3. Власне, цим пояснюється те, що на Україні безліч насе­лених пунктів із поетичною назвою Калинівка. Назви залишилися, а самої калини мало стало. Загляньте у сільські парки, на подвір'я шкіл - чого тут тільки не росте, а калини немає. І мимоволі згадуються слова пісні.

(Звучить пісня «Ой на горі калина»)

Ведучий 4. Люди, не давайте замовкнути калиновій сопілці.

Пісня «Диво калинове».

Солов'ї на калині,

На ялині зозуля.

Через гори й долини

Лине пісня з Полісся

І мости калинові

До братів, до народів

В сім'ї вольній і новій

Всьому світу на подив

Мова в ній калинова.

Древа сонячна гілка.

Серця тиха розмова –

Калинова сопілка

- І на кручах Дніпрових

Травня повінь зелена.

На мостах калинових

Калинові знамена

Пісня «Таночок». Дівчата танцюють навколо калини-дівчини.

При долині кущ калини нахилився до води

Ти скажи, скажи, калино, як попала ти сюди (2 p.)

Якось ранньою весною хлопець бравий прискакав.

Милувався довго мною, а тоді з собою взяв       (2 p.)

Він хотів мене, калину, посадить в своїм саду.

Не довіз, а в полі кинув - думав, що я пропаду  (2 p.)

Я за землю ухопилась, встала на ноги свої,-

Ось чому я при дорозі залишилась в самоті       (2 p.)

Класний керівник: Закінчилася мандрівка у світ чудес, у світ добра, у світ на­родних звичаїв та обрядів. І якщо наповнилися ваші серця теплом, якщо захотілося вам зберегти те, що встигли ще ми узнати і навчи­тися у своїх батьків і дідусів, зберегти народні звичаї, то урок наш був корисним. А щоб спогад залишився добрий про нас, то ми навесні посадимо свій калиновий гай біля школи. А потім самі хо­дити будемо і дітей своїх приведемо послухати солов'я на калині і розповімо їм усе, чого навчилися у батьків, щоб жили вічно на­родні звичаї, бо не можна, не має права вмерти те, що безсмертне.