Як парость виноградної лози, плекайте мову

1. Переднє слово керівника.

Мово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, м'яти, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і міся­ця народжена.

Мово! Мудра берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого духа.

Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси ти і Бог Любов, і Бог Віра, і Бог Надія! Мово, що стояла на ча­тах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа скверности, ганьби. Тож висвячувала душі козацького народу спасенними молитвами і небесним вогнем очищення, святими водами божого річища, щоб не змалів і не перевівся нарід той. І множила край веселий талантами, невмирущим вогнем пісень і по­повнювала душі Божим сяйвом злотисто-небесним, бо то кольори ду­ховності й Божого знамення.

Мово наша! Звонкова криниця на середохресній дорозі нашої долі: твої джерела б'ють десь від магми, тому й вогненна така. А вночі купаються в тобі ясні зорі, тому й ласкава така. Тож зцілю­вала ти втомлених духом, давала силу й здоров'я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили тебе, цілющу джерелицю. І невмиру­щими ставали ті, що молилися на дароване тобою слово.

Ведучий 1. Давно, давно,

ще в пору колискову,

я всмоктувала в серце рідну мову

з цілющим материнським молоком.

Вона була, як вогник для дитини,

І розумом, і першим відкриттям.

Влилась у кров, вросла в живі клітини

не райського - сутужного життя.

Ведучий 2. У ній усе: діброви й верболози,

Дніпра і Ворскли витканий атлас,

козацька доблесть і кріпацькі сльози,

Ще й думка та, що вистраждав Тарас

Розмай Карпат, де в'юниться на скелі

смерічка недоторкано-струнка,

незгасне сяйво вбогої оселі,

щo нам дала у спадщину Франка.

Діброви праслов'янської Волині,

з журбою Мавки й болем Лукаша.      

де гордою Кассандрою і нині

вита бентежна Лесина душа.

Ведучий 1. Корені історії української мови сягають у глибоку давнину. В XV ст.у Східній Європі українська мова бу­ла найпоширенішою серед семи інших, де виділяють чеську, польську, словацьку.

Ведучий 2. Нею розмовляло найбільше мешканців. Треба мати на увазі, що більшість тодішніх українських земель після падіння Києва від навали монгольських орд входили до Великого Литовського князівства, а оскільки литовців було в 10 разів менше, ніж українців, то й державною мовою фактично була українська з домішками білоруської. Її називали «руська».

Ведучий 1. У XІV та XV ст. Велике Литовське князівство зміцніло за рахунок прилучених українських і білоруських зе­мель. Зміцніло одночасно і становище української мо­ви в культурному та державному житті народу на тери­торіях, захоплених Литвою. З часом відчутнішим ста­вав вплив української культури, мови, літератури в маленькій Литві. Не дивно, що українська мова стає знаною і в литовських містах та при дворі правителів королівства.

Ведучий 2. Ще один факт. Більш як 1000 років тому Українське За­карпаття було силою відірване від Київської Русі. Відірване із своєю живою мовою, звичаями, тра­диціями, побутом, піснями, народним мистецтвом... Пе­ребувало тисячоліттями як замуроване у фортеці. Ніхто не сприяв розвиткові ні мови, ні культури закар­патців. І ось у XV ст. Закарпаття повернулося у своє лоно. І що ж?"

Мова населення Закарпаття - українська. а не «старорусь­ка». звичаї, пісні такі, як і на Східній Україні. Тільки в лексиці дещо сприйняли від сусідів-угорців, словаків і чехів. За тисячоліття ні переслідування, ні асиміляційні заходи не вбили живу мову народу. Вона лишилася українською.

Ведучий 1. Мова основа культури нації, найбільший її скарб і відбирати її в людини чи народу значить відбирати все минуле і сучасне, позбавляти людину й народ коріння, прирікати їх на заги­бель. Як ніхто не має права відбирати життя в людини, так ніхто не має права відбирати мову, користуватися рідним словом, розвивати й шліфувати її грані. Той. хто намагається забороняти, убивати мову, обмежувати вживання, стає на шлях найбільшого, наймерзеннішого злочину, спрямованого не тільки проти одного на­роду, а й проти всього людства.

Пісня.

В шелесті калини,

В співі хвиль дніпрових,

в вітрі з полонини

Ти звучала, мово.

Та невже забудуть

Люди спів сопілки,

І навік замокнуть

Думи і щедрівки.

Горда і велична.

Зраджена й забута.

Ти чужою стала

Шевченковим внукам.

Як же їх назвати.

Підкажи те слово.

Ти така багата.

Рідна наша мово.

Читець: Не опольшились не змадярились.

Не потурчились - збусурманились.

Не знівечились, не обросіли –

На своїй землі змалоросіли.

Читець: Дід приїхав із села.

Ходить по столиці.

Має гроші - не мина

Жодної крамниці.

Попросив він: - Покажіть

Кухлик той, що з краю.

Продавщиця: - Что? Чєво?

Я не поні маю.

- Кухлик, люба, покажіть

Той, шо збоку смужка.

- Да какой же кухлік здесь.

Єсли ето кружка?

Дід у руки кухлик взяв

I нахмурив брови:

- На Вкраїні живете й не знаєте мови.

Продавщиця теж була

Гостра та бідова:

- У меня єсть свой язик.

Hі к чєму мнє мова

І сказав їй мудрий дід:

- Цим пишатися не слід.

Бо якраз така біда

В моєї корови:

Має, бідна, язика

І не знає мови.

Читець. Знаєте ли ви украинскую ночь?

Нет, вы не знаете украинской ночи!

Здесь небо от дыма становится черно,

и герб звездой пятиконечной вточен,

Где горилкой, удалью и кровью

Запорожская бурлила Сечь,

проводов уздой смирив Днепровье,

Днепр заставят на турбины течь.

И Днепр по проволкам - усам

Электричеством течет по корпусам.

Небось рафинада и Гоголю надо!

Мы знаєм курит ли, пьет ли Чаплин:

Мы знаем Италии безрукие руины:

Мы знаем, как Дугласа галстук краплен...

А что мы знаем о лице Украины?

Знаний груз у русского тощ –

тем, кто рядом, почета мало

Знают вот украинский борщ,

Знают вот украинское сало.

И с культуры поснимали пенку:

Кроме двух прославленных Тарасов –

Булъбы и известного Шевченко, -

Ничего не вижмешь, сколько ни старайся.

А если прижмут - зардеется розой

и выдвинет аргумент новый:

возьмет и расскажет пару курьезов –

анекдотов украинской мовы.

Говорю себе: товарищ москаль.

На Украину шуток не скаль.

Разучили ету мову на знаменах –

лексиконах алых,-

эта мова величава и проста:

«Чуешь, сурмы загралы, час расплаты настав...»

Разве может быть затрепанней да тише

Слова поистасканного «Слышишь»?

Я немало слов придумал вам,

взвешивая их, одно хочу лишь,-

чтобы стали, всех моих стихов слова полновесными,

как слово «чуешь».

Трудно людей в одно истолочь,

собой кичись не очень.

Знаем ли мы украинскую ночь?

Нет. мы не знаем украинской ночи!

Читець. Не губіть своєї мови.

Юнко та юначе!

Не цурайтесь того, хто ви.

Що з села, тим паче!

Бо ж йому пошану гідну

Віддають повсюди!

Бережіть, як ниву хлібну.

Рідну мову, люди!

У розмові щирій, в пісні,

В суперечці втомній...

Мови - то мов квіти різні.-

Схожі й неповторні

Ви не зрадьте

І не крайте

Грубими словами.

Не топчіть, не забувайте

Колискову мами.

Щемний запах свого краю

У веснянім цвіті.

Щедрий вечір, шепіт гаю –

Що є кращим в світі?

Тож не зводьте перед словом

Різним штучні мури.

Не губіть своєї мови.

Мови... І культури!

Ведучий 2. Мова й пісня - дві найважливіші фортеці, які народ повинен оберігати пильніше й відчайдушніше, ніж свої кордони. Бо втративши кордони, державність - народ завжди має можливість їх відновити, а мови не відновить ніколи. Вона втратиться навіки.

Пісня.

Мово рідна, слово рідне.

Хто вас забуває,

Той у грудях

Не серденько, тільки камінь має.

Як же мову ту забути.

Якою учила

Всіх нас ненька говорити.

Ненька наша мила

Ой тому плекайте, діти.

Нашу рідну мову.

Вчіться гарно говорити.

Своїм рідним словом.

Читець: Мово наша! Пресвята незаймана Діво! Яничарами в степах впіймана, на курному шляху зґвалтована, в дикий кривавий ясир ординцем погнана, на продажній толоці розтоптана, в рабство за безцінь на торжиші продана.

Мово наша! Передчасно постаріла, посивіла, змарніла, на хресті-мук розіп'ята, на палю посаджена, за ребро на гак повішена дітьми - покручами. Стражденниця, великому­чениця, матір-Божа наша, в сибіри й колими погнана, в соловецьких ямах згноєна, за моря й океани розвіяна, голо­домором викошена, лютим чоботом розтоптана, стонадцять разів розстріляна, чорнобильською смертю засіяна.

Мово наша! Убога прочанко з простягненою рукою! Осквернена й знеславлена своїми дітьми.

Прости їх. Прости гріхи їхні вільні і невільні.

Прости їх, змалілих, здрібнілих нащадків козацького роду, які повірили лукавим корчмарям і ненажерливим кеса­рям, що ти не древня, що ти не мудра, не велична, не ве­лика, не прекрасна.

Ведучий 1. Доля української мови сумна і героїчна водночас.

Але, незважаючи на численні перешкоди і лихоліття, вона, як і наш народ, все-таки вистояла. А що ж ми маємо сьогодні?

Читець:       Часом шепіт душу розтривожить.

Хоч, здається, до всього вже звик.

- Мы, понятно, украинцы тоже.

Но зачем еше один язык?

Стихне все. Та чую знову я знову

Ті зрадливі їхні голоси –

Не нужна нам эта ваша мова!

Дайте хоть немного колбасы.

Де зросли ви? На чиїй основі?

Хто ж це бачив, у які часи.

Щоб міняти українську мову

на шматок отої ковбаси?!

Вам ні жаль, ні совість не потрібні...

Ковбаса найвиші із чеснот.

Але ж вас годує нею рідний

Український - не чужий народ.

Той народ, який ви на поталу

Кинули у смітники хули.

Корінь той, що всі оберігали,

Тільки ви одні не вберегли.

Що ж, радійте вдосталь, до нестями.

Нам таке - давно не дивина.

Не ганьбіть лиш ложними устами

Українців чесні імена.

Читець:      І справді, хто ми без своєї мови:

Народ чи плем'я, вільні чи раби,

Живем в будинках, чи печерах, може.

Вживаєм хліб, а чи якість боби?

Забули ми, забули свою мову.

Забули предків мову чарівну.

Отож тепер давайте її знову

Відродим, наче сонячну весну.

Відродим мову Лесі Українки,

Шевченка - сина вільного Дніпра,

Щоб, як тендітна пісня солов'їна.

Звучала й квітла на увесь наш край.

Ведучий 2. У другій половині XVІІ ст. на території Польщі й України перебував французький розвідник. Повернувшись до Франції, він написав спогади під псевдонімом Божо. Він пише: «Кажуть, що українська мова найделікатніша і найприємніша виявляється в устах жінок. Вона відмінна від польської належить до одного слов'янського кореня. Пісні українські вражають своєю красою».

Пісня:

Мати, мова, батьківщина.

Ось і вся моя родина.

Батьківщина, мова, мати.

Нас повік не роз'єднати.

Мати, мова, батьківщина.

Ось і вся моя родина.

Батьківщина, мати, мова.

Три джерельні вічні слова.

Батьківщина, мова, мати.

Нас повік не роз'єднати.

Читець:       Не шумлять комиші в тишині.

Вітер плаває по піднебессю,

Цe зі мною говориш ти, Лесю,

А чи музику чути мені?

Учувається в мові моїй

Брязкіт зброї у кожному слові.

Скільки ласки й принадливих мрій

В твоїй милій чаруючій мові.

Говори, говори мені ти

І чаруй мене знову і знову.

Розумію я з кожних п'яти

Троє слів української мови.

Мову серця - і ласку, й добро –

Як словами мені перекласти?

Слово-птиця в перекладі часто

 Золоте своє губить перо.

Забуваю я власне ім'я.

На тобі світ зійшовся віднині

Чорні брови твої соболині!

святкова постава твоя!

Чую мови барвистий розмай.

Щиро радуюсь кожному слову.

Говори мені, серце втішай

Чути хочу чаруючу мову.

Читець: Як парость виноградної лози.

Плекайте мову.

Пильно й ненастанно

Політь бур'ян.

Чистіша від сльози

Вона хай буде.

Вірно і,слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм життям.

Із слова починається дитина.

Із слова починається мій рід,

Mоя ласкава мамина, єдина.

Щебече соловейком на весь світ.

Бентежна, тополина, калинова.

Не випита, не вибрана до дна,

Цe наша українська рідна мова,

немов бандури вічної струна.

Читець: Я «Українець» до седьмых колен.

Прадед мой был шелками шит на Сечи.

И ни чужбина, ни турецкий плен

Его козацкой не лешили речи.

Мне этот клад передавал отец.

И мама с молоком передавала.

И пил я нежность из родных сердец,

И их любовь стихом во мне звучала.

Но закружило. На моей щеке.

Густой щетиной проростали годы

И стих на украинском языке

Я не пою, и не в угоду моде.

Я растерял, как воду из горсти

Тот клад, что сохранил в неволе прадед.

Не знаю языка, сказать по правде...

Простите сыновья и дочь прости.

Прости мене, мій прадіде - козаче.

Прости мене, мій споконвічний краю.

За те,що на російській мові плачу.

Об тім, що мови рідної не знаю.

Читець: Биймо, биймо в дзвони ченні.

Поки ше вони несуть.

Джерелом віків натхненні

Надзвичайну мови суть.

Биймо, биймо всі на сполох,

В кого совість ще жива.

Бо байдужість переполе

Найдорожчії слова

О, народе мій великий.

Не рубай своє з плеча!

Не вставай на шлях безликий –

Цьому нас Кобзар навча...

Бо життя - життя віддячить

За облуднії слова:

«Аби мотлох був моднячий –

I квартира щоб була!».

І яка тоді різниця

По якому розмовлять...

- Ні! Не вродить і пшениця

Як почнем все забувать!

Мову зрадим, знай, і поле

Рідне зраджуємо ми.

Вже воно сумує з болем.

За пристойними людьми.

Бийте, всі на сполох бийте!

Генну пам'ять оживіть!

Мову кривдити не смійте!

Мову предків - не чорніть!

Стаю перед тобою на коліна і за всіх благаю: прости нас грішних й не ховайся за чорнобильську межу, а повернися до нашої хати, звідки тебе вигнано, вернися до нашого краю...

Я тебе викликаю із нетрів, із боліт, із забуття. Я ж висвячую тебе святою водою і священним вогнем: самоспалюючою любов'ю відгоню від тебе злих духів, молюся за тебе і на тебе, скроплюю живою водою воскресіння, виціловую лик твій скорботний, матір - Божа, мово мого народу!

Прости! Воскресни! Повернися! Забуяй вічним і віщим словом від лісів - до моря, від гір - до степів. Освіти від мороку і освяти святоруську землю. Русь-України, возвелич, порятуй народ її на віки!