Сходинки досвіду

Формування компетентної особистості

на уроках української мови та літератури

Світ, у якому ми живемо, стає все складнішим і динамічнішим, тому інтеграція в сучасне суспільство і знаходження свого місця в житті вимагають від кожної людини дедалі більших зусиль і компетенцій.

Концепція мовної освіти в Україні орієнтує на виховання національно-мовної особистості, громадянина України, людини, яка любить українську мову як рідну і шанує як державну, користується нею в різних сферах спілкування, дбає про належний рівень мовної культури. Це зумовлює особливу увагу до мовленнєвого розвитку учнів, до розвитку їхньої комунікативної компетентності.

Сучасний світ пред’являє високі вимоги до діяльності людини, конкурентноспроможною може бути лише по-справжньому компетентна особистість. На сучасному етапі життєві компетентності включають виховання відповідальної особистості, здатної до саморозвитку, самостійно, незалежно будувати свою долю, стосунки зі світом, реалізувати життєве призначення через особистий вибір.

Формування особистості і її становлення відбувається у процесі навчання, коли дотримуються певних умов: створення позитивного настрою для навчання; відчуття рівного серед рівних; забезпечення позитивної атмосфери в колективі для досягнення спільних цілей; усвідомлення особистістю цінності колективно зроблених умовисновків; можливість вільно висловити свою думку і вислухати свого товариша; учитель не є засобом «похвали і покарання», а – другом, порадником, старшим товаришем.

В умовах трансформації українського суспільства, коли відбувається злам усталених стереотипів, зміна ціннісних координат, простежуються складні колізії у внутрішньому світі особистості, зростає роль педагогіки життєтворчості, спрямованої на плекання людини як творця свого життя.

Софія Русова зазначала:  «Чим глибша прірва між різними типами знань, потрібними для життя, і тими, що подаються школою, тим менший вплив школи на майбутнє життя учнів». Учитель має формувати комунікативно грамотну людину, здатну успішно задовольнити індивідуальні й соціальні потреби, активно діяти і виконувати поставлені завдання. Особливої уваги вимагає вдосконалення таких умінь учнів, що становлять основу комунікативної компетентності:

Ø уміння адекватно сприймати на слух діалог і монолог, що передбачає зосередження уваги на осмисленні висловлювання (теми, фактів, доказів, головного і другорядного, логіки викладу), його оцінювання, використання різних прийомів фіксації почутого (запис ключових слів, плану висловлювання, статистичних даних тощо) відповідно до комунікативного завдання (участь у дискусії, передача інформації іншому, використання її у власній роботі);

Ø уміння користуватися різними видами читання (ознайомчим - для швидкої орієнтації в його змісті; навчальним - з метою глибокого осмислення і засвоєння прочитаного; вибіркового - для добору інформації з певної теми); свідомо ставитися до вибору, що читати; усвідомлювати мету читання, орієнтуватися, кому адресований текст, оцінювати сприйнятий текст; виділяти в ньому головне і другорядне;

Ø уміння вести діалог з додержанням вимог українського мовленнєвого етикету в різних життєвих ситуаціях (у дружньому колі, в розмові зі старшими чи молодшими, у безпосередньому спілкуванні на зборах, засіданнях, диспутах, зустрічах чи під час розмови по телефону);

Ø уміння створювати усні монологічні висловлювання (здатність виступати на засіданнях у школі з повідомленням, доповіддю, поділитися в родині, колі друзів, знайомих, товаришів побаченим, почутим, пережитим; висловити своє ставлення до обговорюваного питання, дати певні роз'яснення тощо);

Ø уміння створювати письмові тексти різних стилів (розмовного, наукового, художнього, офіційно-ділового, публіцистичного) і типів мовлення (розповідь, опис, роздум), різних стилів і жанрів: художнього (оповідання, художній опис, портретний нарис, казка тощо), наукового (визначення поняття, план, тези, конспект, доповідь, рецензія, анотація та ін.), публіцистичного (стаття в газету, репортаж, відгук про твір мистецтва), офіційно-ділового (заява, повідомлення, акт, доручення, автобіографія, протокол і под.).

Компетентнісно орієнтований підхід пов'язаний з особистісно-орієнтованим і діяльнісним підходами до навчання, оскільки стосується особистості учня й може бути реалізованим і перевіреним тільки в процесі виконання конкретним учнем певного комплексу дій. Він потребує трансформації змісту освіти, перетворення його з моделі, яка існує об'єктивно, для «всіх» учнів, на суб'єктивні надбання одного учня, що їх можна виміряти.

Компетентнісний підхід вимагає особистісної спрямованості при формуванні змісту освіти. Необхідно забезпечити реальну активність школярів у навчальному процесі. Йдеться, перш за все, про вибір елементів змісту освіти, профілю навчання, способу засвоєння, способу подолання труднощів у навчанні тощо.

Формування компетентностей учнів зумовлене не тільки реалізацією відповідного оновленого змісту освіти, але й адекватних методів і технологій навчання. Перелік цих методів є досить широким, їх можливості -різноплановими, тому доцільно окреслити провідні стратегічні напрями, визначивши, що єдиного рецепту на всі випадки життя, звісно, не існує.

Потенціал, наприклад, продуктивних методик і технологій є дуже високим і реалізація його безпосереднім чином впливає на досягнення такого результату навчання як компетентність.

Продуктивне навчання забезпечує засвоєння знань та умінь, володіючи якими випускник школи знаходить підґрунтя для свого подальшого життя. "Продуктивні - означає необхідні, дієві, міцні, постійно актуальні, сформовані на належному рівні знання та уміння" (І.Підласий). Науковці, підкреслюючи, що продуктом школи є людина, особистість, відзначають основні завдання, які підлягають реалізації:

Ø створення умов для розвитку та самореалізації учнів;

Ø задоволення запитів і потреб школяра;

Ø засвоєння продуктивних знань, умінь;

Ø розвиток потреби поповнювати знання протягом усього життя;

Ø виховання для життя в цивілізованому громадянському суспільстві.

Ці завдання співзвучні до переліку завдань основних груп компетентностей. Чим же має керуватися вчитель для їх розв'язання? Витяг з об'ємного, змістовного комплексу педагогічних праці може бути інформацією до роздумів учителів незалежно від стажу їх роботи, категорії та технології, які вони використовують.

Ø   Головним є не предмет, якому ви навчаєте, а особистість, яку ви формуєте.  Не  предмет формує особистість,  а вчитель своєю діяльністю, пов'язаною з вивченням предмета;

Ø   На виховання активності не шкодуйте ні часу, ні зусиль. Сьогоднішній активний учень – завтрашній активний член суспільства;

Ø   Ставте учнів у ситуації, котрі вимагають виявлення та пояснення розбіжностей між фактами, що спостерігаються, та наявним знанням;

Ø   Допомагайте  учням  оволодіти  найбільш  продуктивними  методами навчально-пізнавальної діяльності, навчайте їх учитися;

Ø   Слід якомога частіше використовувати питання "чому?", щоб навчити мислити причинно: розуміння причинно-наслідкових зв'язків є обов'язковою умовою розливального навчання;

Ø   Пам'ятайте, що насправді знає не той, хто переказує, а той, хто засвоює на практиці;

Ø   Привчайте учнів думати та діяти самостійно, поступово відходьте від механічних переказів, дослівного відтворення;

Ø   Творче мислення розвивайте всебічним аналізом проблем, пізнавальні задачі розв'язуйте кількома способами, частіше практикуйте творчі завдання;

Ø   Учителі з будь-якого предмета, не тільки мови і літератури, мають слідкувати за способом і формою висловлення думки учнів;

Ø   Слід частіше показувати учням перспективи їх навчання;

Ø   Використовуйте схеми, плани, щоб забезпечити засвоєння системи знань;

Ø   Оскільки міцність запам'ятовування інформації, що засвоєна у вигляді логічних  структур,   є  більш  високою,  ніж  міцність  розрізнених  завдань, закріплювати слід ті знання, що подані у цілісних логічних структурах;

Ø   У значних блоках інформації легше встановлювати логічні зв'язки, чіткіше простежується головна думка, котру легше виділити і показати учням;

Ø   У процесі навчання обов'язково враховуйте індивідуальні особливості кожного учня, об'єднуйте в диференційовані підгрупи учнів з однаковим рівнем;

Ø   Вивчайте і враховуйте життєвий досвід учнів, їх інтереси, особливості розвитку;

Ø   Будьте обізнані з останніми науковими досягненнями із свого предмета;

Ø   Заохочуйте дослідницьку роботу школярів, знайдіть можливість ознайомити їх із технікою експериментальної роботи, алгоритмами розв'язання винахідницьких задач, обробкою першоджерел і довідкових матеріалів;

Ø   Суспільно-історичною практикою доводьте необхідність наукових знань, які вивчаються в школі, навчайте так, щоб учень розумів, що навчання є для нього життєвою необхідністю;

Ø   Пояснюйте школярам, що кожна людина знайде своє місце в житті, якщо навчиться всьому, що необхідно для реалізації її життєвих планів.

Науковці передбачають такий алгоритм досягнення результату:

Ø   забезпечити оволодіння учнями певними діями на рівні умінь (навчальна задача);

Ø   забезпечити оволодіння учнями певними способами діяльності на основі привласнення учнями мети (складна - проблемна, ситуативна - навчальна задача, навчальний проект);

Ø   забезпечити інтеграцію компетентностей і формування компетенції (організація і супровід вибору освітньої траєкторії, наприклад, в умовах профільної школи, досвід соціальної діяльності тощо).

Головними завданнями є:

Ø виховання свідомого прагнення до вивчення предметів гуманітарного циклу;

Ø вироблення у школярів компетенцій комунікативно виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях;

Ø ознайомлення з полікультурною мовною системою для формування мовних умінь і навичок;

Ø формування духовного світу учнів, цілісних світоглядних уявлень, загальнолюдських ціннісних орієнтирів, тобто прилучення до культурних надбань українського народу і людства в цілому.

Уміння вчитися як ключова компетентність загальної середньої освіти

Швидкість соціальних і технологічних змін у навколишньому середовищі, прискорене нагромадження інформаційних ресурсів і засобів навчання, які стають доступними для більшості людей планети, мобільність населення зумовлюють переосмислення функцій і результатів загальної середньої освіти.

Умовою й результатом інноваційного типу навчання є сформованість в учнів бажання і здатності самостійно вчитися, шукати в різних джерелах інформацію та застосовувати нові знання, виробляти вміння діяти, прагнути творчості та саморозвитку. «Справжня революція в навчанні полягає не лише в змісті шкільної системи. Вона полягає в навчанні того, як учитися, як думати, у вивченні нових методів, які ви можете використати для розв'язання будь-якої задачі, що виникає перед вами в будь-якому віці» («Революция в обучении. Научить мир учиться по-новому» Гордон Драйден і Джанет Вос).

Теоретичного і практичного опрацювання потребує проблема формування ключової компетентності "уміння учнів самостійно вчитися".

Щоб у процесі навчання відбувалося постійне нарощування самоосвітньої компетентності, необхідно забезпечити активну позицію учня у навчанні. Наявність цього вміння програмує індивідуальний досвід успішної праці учня, запобігає перевантаженню, сприяє пізнавальній активності, ініціативі, раціональному використанню часу та засобів учіння. Не менш важливо, що людина, яка звикла самостійно вчитися, не губиться в новій пізнавальній і життєвій ситуаціях, не зупиняється, якщо немає готових рішень, не чекає підказки, а самостійно шукає джерела інформації, шляхи розв'язання, бо вміння вчитися змінює стиль мислення та життя особистості.

Тільки розуміючи діяльність як цілісний і багатофункціональний процес, можна обґрунтувати склад компонентів для формування цієї компетентності з урахуванням специфіки навчальної діяльності.

Компоненти навчальної навички:

1.           Мотиваційний: ставлення до навчання

2.           Змістовий: відомі і нові знання, вміння та навички

3.           Діяльнісний: виконання діяльності на різних рівнях складності

Отже, уміє вчитися той учень, який:

Ø   сам визначає мету діяльності або приймає поставлену вчителем;

Ø   проявляє зацікавленість у навчанні, докладає вольових зусиль;

Ø   організовує свою працю для досягнення результату;

Ø   відбирає або знаходить відповідні знання та способи для розв'язання задачі;

Ø   виконує в певній послідовності сенсорні, розумові або практичні дії, прийоми, операції;

Ø   усвідомлює свою діяльність і прагне її вдосконалити;

Ø   має вміння й навички самоконтролю та самооцінки.

Особливої уваги потребує мотиваційний компонент уміння самостійно вчитися. Як відомо, мотиви спрямовують, організовують пізнання, надають йому особистісного значення. Внутрішня мотивація виникає поступово, у багатьох учнів вона нестійка і залежить від ситуації (цікаві завдання, розв'язання ситуативних завдань, змагальність, підтримка вчителя тощо).

Мотиви уміння у кожної дитини особистісні, індивідуальні. Працюючи з різними групами і окремими учнями, учителю необхідно бачити перспективи розвитку їхньої мотивації. Значущою для ефективної навчальної діяльності є мотивація, зумовлена інтелектуальною ініціативою та пізнавальними інтересами. Тому практична діяльність педагогів у процесі формування мотиваційної компетентності має будуватися на міжпредметній роботі, орієнтації на роботу в команді, індивідуалізації, проектно-орієнтованій діяльності.

Відповідні мотиваційні складові мають бути закладені та розвиватись передусім у початковій і середній школах. Саме там треба розвивати базові предметні вміння спільно розв'язувати проблеми. Те чи інше вміння може бути об'єктом формування і відповідного відбиття у вимогах до навчальних результатів з різних предметів з урахуванням принципів наступності та перспективності, а також необхідної частотності. У розвитку вміння вчитися необхідно узгоджувати зростання обсягу й складності предметного змісту з розвитком загальнонавчальних умінь, враховувати можливості між предметного впливу. Поєднання знань і досвіду є підставою для виникнення в свідомості учня узагальненого способу діяльності.

1.     Навчально-організаційні вміння та навички:

Розуміти мету діяльності, визначену вчителем;

Ø Самостійно визначати мету діяльності й завдання для її досягнення;

Ø Розуміти   цінність  часу  та   вміти   його  розподіляти;   здатність працювати різними темпами;

Ø Планувати послідовність виконання завдання;

Ø Уміння   зосереджувати   увагу   на   одному   об'єкті   навчальної діяльності;

Ø Розподіляти увагу між різними об'єктами пізнавальної діяльності;

Ø Змінювати план діяльності в зв'язку зі зміною умов її виконання;

Ø Складати алгоритм виконання діяльності;

Ø Організовувати робоче місце;

Ø Організовувати навчальну діяльність у взаємодії (у парі, малій групі);

Ø Прогнозувати результат діяльності, докладати зусилля для його досягнення.

2.     Навчально-інформаційні вміння та навички:

Ø Швидко актуалізувати й відтворювати потрібну інформацію;

Ø Самостійно шукати нову інформацію з різних джерел;

Ø Вміння      користуватися      інформаційно-комунікативними

Ø технологіями;

Ø Користуватися каталогами, складати бібліографію;

Ø Користуватися різноманітною довідковою літературою;

Ø Працювати з графіками, схемами, таблицями, картинами;

Ø Складати план, тези виступів, доповідей, статей;

Ø Знати й застосовувати прийоми швидкого читання;

Ø Використовувати прийоми розуміння тексту (структурування, ставлення пізнавальних запитань, "діалог" з автором тощо);

Ø Знати і вдаватися до прийомів смислового групування матеріалу;

Ø Знати як і вміти упорядковувати та відтворювати інформацію (план, алгоритм, таблиця, схема, класифікація, стислий переказ тощо);

Ø Вміти перетворювати інформацію на спосіб діяльності;

Ø Досконало застосовувати загально мовленнєві вміння й навички:

Ø зосереджено слухати  та водночас  логічно опрацьовувати матеріал;

Ø виділяти смислові елементи висловлювань;

Ø формулювати  запитання  проблемно-пошукового характеру;

Ø запитувати   і  вибірково  відтворювати  матеріал з елементами логічного опрацювання;

Ø зв'язно, послідовно, доказово відповідати;

Ø здійснювати опис, пояснення, відтворення інформації, сприйнятої з паперових і електронних носіїв;

Ø ущільнювати  й розгортати  інформацію залежно від мети діяльності;

Ø вести діалог, брати участь у дискусії.

3.     Навчально-інтелектуальні та творчі вміння:

Ø аналізувати різні навчальні об'єкти, розрізняти їх суттєві та несуттєві ознаки: типові й одиничні;

Ø різнобічне аналізувати один об'єкт;

Ø порівнювати (зіставляти й протиставляти, здійснювати повне порівняння); встановлювати тотожність; о  виділяти головні ознаки, об'єкти, якості; виділяти головне в явищах, процесах діяльності;

Ø визначати й пояснювати сутність поняття;

Ø формулювати висновок-узагальнення;

Ø здійснювати   тематичне,   між  тематичне,   між предметне узагальнення;

Ø абстрагувати й конкретизувати означення, загальні висновки тощо;

Ø визначати межі дії засвоєних понять, способів тощо;

Ø встановлювати та пояснювати причинно-наслідкові зв'язки;

Ø доводити та спростовувати судження;

Ø висловлювати аргументовані критичні судження й думки;

Ø вилучати зайве;

Ø групувати і класифікувати за певними ознаками;

Ø брати участь у проектній діяльності;

Ø самостійно вести спостереження за різними предметними об'єктами, за різними навчальними діями та процесами;

Ø мати методику експерименту (послідовне формування низки прийомів,    що   відповідають   особливостям   предметного змісту);

Ø виділяти  характерні ознаки (дії, етапи) експерименту як методу дослідження, як методу наукового пізнання; о  мати   на  достатньому  рівні   практичні    загальнонавчальні вміння (вимірювальні, обчислювальні, графічні, конструктивні тощо);

Ø застосовувати прийоми довільної уваги;

Ø знати прийоми запам'ятовування.

4.     Творчі вміння:

Ø виявляти  пізнавальну  трудність  і  формулювати  її як  задачу, проблему;

Ø формулювати пізнавально-проблемні запитання;

Ø встановлювати зв'язки між новими та засвоєними знаннями;

Ø переносити знання й способи діяльності, життєвий досвід у нову ситуацію;

Ø застосовувати аналогію як засіб засвоєння нового;

Ø уявляти  та  прогнозувати   (вміти   висловлювати   припущення, здогадки, гіпотези);

Ø моделювати,   комбінувати,  доповнювати, продовжувати, перетворювати;

Ø знати сутність та вміти використовувати експериментальні вміння;

Ø генерувати варіанти розв'язування задачі, проблеми;

   5.     Контрольно-оцінні вміння та навички:

Ø знати різні способи перевірки та контролю своєї діяльності за планом, за зразком, за аналогією, за відповіддю, за схемою, вміти прогнозувати результат;

Ø оцінювати відповідність обраних засобів завданням роботи;

Ø вдаватися до прийомів повсякденного та поопераційного контролю за ходом виконання навчального завдання;

Ø знати способи виправлення помилок;

Ø уміти оцінювати навчальні дії виконавців;

Ø проявляти готовність до взаємоконтролю в парі, групі.

Особистісна орієнтація освіти потребує змін у технологіях навчання на всіх ступенях школи. Має зростати питома вага тих технологій, які сприяють формуванню практичних навичок, пошуку й аналізу інформації, самонавчанню, самоорганізації, становленню ціннісних орієнтацій. Підготовка учнів до самоосвіти - надзвичайно актуальна проблема. Нагальною проблемою сучасною школи є створення умов, за яких кожен учень мав би змогу навчатися самостійно здобувати необхідну інформацію, використовуючи її для власного розвитку, самореалізації, для розв'язання існуючих проблем.

Впровадження компетентісно-орієнтованого підходу

Компетентнісно орієнтований підхід - один із нових напрямків розвитку освіти в Україні та розвинених країнах світу.

Головне завдання сучасної системи освіти - створення умов для якісної освіти. Впровадження компетентнісного підходу - це найважливіша умова, що працює на підвищення якості освіти.

Сучасний світ пред’являє високі вимоги до діяльності людини, конкурентноспроможною може бути лише по-справжньому компетентна особистість. Впровадження в життя школи на сучасному етапі життєвої компетентності – це виховання відповідальної особистості, здатної до саморозвитку, самостійно, незалежно будувати свою долю, стосунки зі світом, реалізувати життєве призначення через особистий вибір.

   Головними завданнями навчання української мови загальноосвітньої школи є:

Ø виховання свідомого прагнення до вивчення української мови;

Ø вироблення у школярів компетенцій комунікативно виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях;

Ø ознайомлення з мовною системою для формування мовних умінь і навичок;

Ø формування духовного світу учнів, цілісних світоглядних уявлень, загальнолюдських ціннісних орієнтирів, тобто прилучення через мову до культурних надбань українського народу і людства в цілому.

Головними цілями мовної освіти є сприяння формуванню таких компетентностей:

Ø мовленнєва компетенція полягає в забезпеченні цілеспрямованого формування і вдосконалення вмінь та навичок в усіх видах мовленнєвої діяльності – аудіюванні, читанні, говорінні, письмі; реалізація її змісту здійснюється на уроках розвитку зв’язного мовлення і на уроках засвоєння основ науки про мову, що дає змогу зробити процес розвитку мовленнєво-комунікативних умінь і навичок більш ефективним;

Ø мовна компетенція здійснюється у процесі засвоєння учнями системних знань про мову і формування на їх основі відповідних умінь як засобу пізнання, спілкування, самовираження людини;

Ø стратегічна компетенція виявляється у вдосконаленні загальнопізнавальних, організаційних, контрольно-оцінних, творчих умінь, ціннісних орієнтацій, в опануванні стратегій, що визначають оптимальність мовленнєвої діяльності, спрямованої на розв’язання навчальних завдань і життєвих проблем; реалізація її відбувається у процесі роботи над опрацюванням навчального матеріалу мовної, мовленнєвої і соціокультурної змістових ліній;

Ø соціокультурна компетенція є засобом опанування національних і загальнолюдських культурних і духовних цінностей, нормами, які регулюють стосунки між поколіннями, статями, націями, сприяють естетичному і морально-етичному розвиткові особистості, органічному входженню її в соціум; реалізується на основі дібраних текстів відповідної тематики, що використовується як дидактичний матеріал мовної і мовленнєвої змістових ліній, а також за допомогою системи спеціальних та інтелектуально й емоційно орієнтованих завдань.

Багато вчених звертається до проблеми активного навчання учнів. У своїй роботі  керуюся науково-теоретичним досвідом  таких вчених:

Н. Фасоля, І. Г. Єрмакова, Д. О. Пузікова, які вивчають компетентісний підхід до навчання; О. І. Пометуна, Л. І. Пироженко – інтерактивні технології та інші. Законодавчою основою для реалізації проблеми є Закон України «Про загальну середню освіту»,

Національна доктрина розвитку освіти, Державний стандарт з української мови та літератури, Концепція загальної середньої освіти та інші.

Реалізація провідної ідеї

     Щоб сформувати в учнів необхідні життєві компетенції, вони повинні бути повноправними учасниками і творцями уроку, а це зробити допоможе впровадження в навчальний процес інтерактивних технологій. Саме поєднання життєвої компетенції та інтерактивних технологій допомагає виховати громадян, які зможуть жити й продуктивно працювати в суспільстві. І, звичайно, на сучасному етапі розвитку суспільства невід’ємною складовою навчального процесу є розвиток інформаційно-комунікативних вмінь та навичок учнів. Тому варто активно впроваджувати в навчання комп’ютерні технології. Уроки слід будувати таким чином, щоб учні не тільки отримували знання, а й уміли бачити головне, уміли робити висновки, самостійно здобувати знання за допомогою спостережень.

Уроки слід будувати на підставі рівноправного партнерства і спілкування на творчих засадах з використанням інтерактивних форм та методів. У своїй роботі я використовую такі форми і методи: робота в групах, робота в парах, «Мозкова атака», «Займи позицію», «Незакінчене речення», ситуативне моделювання, дискусії, метод передбачення, асоціативний ключ тощо, в результаті чого учні постійно знаходяться в дії, а це допомагає їм налагодити взаємини, вони виробляють установку на продуктивну діяльність

Щоб сформувати та виховати успішну людину, необхідно «створити ситуацію успіху». Для реалізації даної проблеми необхідно виробити певну технологію.

Технологія реалізації проблеми:

Ø мотивація: щоб стати успішною людиною, потрібні знання, інтелект;

Ø мета діяльності вчителя: створити ситуацію успіху;

Ø форми організації: парна, групова, індивідуальна(прес-конференція, практикум тощо);

Ø методи: словесні, пошукові, наочні;

Ø прийоми: взаємоопитування, редагування, ситуативні вправи тощо;

Ø очікувані результати: учень уміє формувати власну думку, відстоювати свою позицію, співпрацювати, бути комунікабельним.

Навчання в дії допомагає налагодити взаємини, які ґрунтуються на довірі, відкритості, позитивному сприйнятті освітнього середовища, допомагає виробити установку на продуктивну діяльність.

           Робота з даної проблеми наявна і в позакласній роботі. Це проведення предметних тижнів, створення проектів, літературні свята, тиждень української писемності, День рідної мови.

Розглянемо детальніше, які види комунікативної компетентності учнів ми розвиваємо, застосовуючи інтерактивні методи навчання.

Інтерактивні технології кооперативного навчання

Інтерактивні технології колективно-групового навчання

Інтерактивні технології ситуативного моделювання

Технології опрацювання дискусійних питань

Застосування на уроках інтерактивних методів навчання в поєднанні з іншими формами навчальної діяльності допомагає не тільки кращому засвоєнню матеріалу, а й вчить школярів використовувати набуті знання й досвід, пов'язуючи їх з реальними життєвими ситуаціями.

Комунікативно-ситуативні вправи і завдання

як засіб розвитку ключових компетентностей

Продуктом мовлення, як відомо, є текст. Працюючи над впровадженням у підлітків ключових (життєвих) компетентностей на уроках української мови, за кінцеву мету ставимо створення комунікативно довершених текстів.

Досягаємо її шляхом розв’язання КСВ (комунікативно – ситуативних вправ) створення проектів, виконання індивідуальних домашніх завдань випереджувального характеру. Наводимо (як приклад) конспект уроку української мови в 11 класі.

Форма роботи – індивідуально-групова.

Форма презентації – монологічне (діалогічне) висловлювання.

Модель організації роботи може бути наступною:

1-й варіант: після обговорення запропонованої ситуації лідер групи презентує повну відповідь у відповідності з визначеними критеріями (так звана модель «спікер»), його відповідь оцінюється в балах; участь інших членів міні-групи оцінюється вербально.

2-й варіант: кожен член групи подає завершений варіант відповіді (модель «сніжинка»), усі відповіді оцінюються за загальними критеріями.

3-й варіант: гра має бути неімітованою.

Кожен учасник формує колективну відповідь (перший формує речення, наступний продовжує думку і т. д.,  останній завершує монологічне висловлювання – може бути декілька вербальних кіл;

4-й варіант: 2-3 міні-групи репрезентують свою відповідь (модель «альтернатива»). Час обговорення ситуації – 3-5 хвилин (в залежності від вікових особливостей і підготовленості учасників).

Наведемо приклад КСВ (комунікативно-ситуативна вправа) з розвитку пізнавальної компетентності учнів:

«Ви отримали завдання розкрити лексичне значення слова «Менталітет» і скласти речення, де це слово буде узагальнюючим. Але ви не знаєте лексичного значення цього слова, також не маєте при собі тлумачного словника. Робота контрольна. Як ви будете вирішувати поставлену проблему? Які словники, посібники і т. і. будете використовувати?».

1-й приклад КСВ (особиста компетентність):

«У вашому класі проводиться анкетування. Ви повинні дати оцінку своєму однокласнику. Чи напишете ви правду про нього? Чи дасте йому об’єктивну характеристику? Чи згодні ви з тим, що кожен має право на власну думку, якою б вона не була? Чи завізуєте ви свою анкету? Ознайомите з нею друзів? Аргументуйте свою відповідь. (Використовуйте безсполучникові складні речення)».

2-й приклад (самоосвітня компетентність)

«На уроці народознавства ви отримали завдання: розробити творчий проект «Історія створення української національної іграшки». Яку літературу будете вивчати? Якою буде презентація? Включіть розповідь про те, які іграшки відомі з давніх часів. За якими ознаками вони отримали свою назву.

Соціальну компетентність учнів на уроках української мови допомагають розвивати вправи. В зазначену компетентність входять, наприклад, уміння аналізувати ситуацію, ділити у відповідності з особистою та суспільною вигодою, володіти етикою громадянських взаємостосунків.

Приклад КСВ: «Юнак закінчив навчання у школі. Перед ним постав вибір майбутньої професії. Батьки наполягають на тому, щоб син обрав професію лікаря (це сімейна традиція), а юнак хоче бути фінансистом. Переконайте батьків, що професія, яка імпонує вам, більше потрібна у сучасному суспільстві. (Доводячи свою точку зору, використовуйте вставні слова та звернення)».

Приклад КСВ (здоров’я зберігає компетентність)

«Уявіть, що вам запропонували виступити з повідомленням на тему: «Загартування як один із способів здорового образу життя». Визначите, хто буде адресатом вашого мовлення, яка мета вашого виступу (інформувати чи переконати в чому-небудь). Складіть текст повідомлення, враховуючи особливості обраної вами мовленнєвої ситуації і категорію слухачів. Озвучте монолог».

Б) «У сучасній школі вивчається відносно новий предмет – валеологія (наука про здоров’я). Головне її завдання – навчити людину не хворіти, цінувати власне здоров’я і зберігати його. Уявіть, що вам необхідно, користуючись правилами валеології, розробити основні положення кодексу здоров’я і пояснити їх слухачам, пояснивши, що навіть часткове слідування їм принесе неабияку користь. Презентуйте свій виступ.»

Висновки

На основі сказаного можна зробити висновки щодо формування в учнів ключових компетентностей, які потрібно враховувати у процесі навчання. Зазначений процес не є можливим без:

Ø Урахування сучасних підходів до мовленнєвого розвитку старшокласників.

Ø Тісного зв’язку всіх компетенцій (мовних, діяльнісних, філософо-культурних).

Ø Урахування вікових особливостей і можливостей старшокласників.

Ø Розвиток у них потреби у самовихованні, саморозвитку і самоконтролю.

Ø Урахування принципу ситуативності для стимуляції мотивації навчання.

Ø Оптимальне поєднання традиційних та інноваційних технологій, методів, прийомів, форм і засобів навчання.

Ø Необхідність створення системи завдань.

Ø Дотримання особистісно-зорієнтованої структури спеціальних уроків з мовленнєвого розвитку старшокласників.

Ø Розвиток умінь поповнювати знання, добувати інформацію з різноманітних джерел для забезпечення змістовності.

Ø Відбір текстів для роботи з опорою на суб’єктивний досвід учня, забезпечення мотивації пізнавально-практичної діяльності старшокласників, стимулювання їхньої самостійності.

Ø Дотримання культури власного мовлення з метою успішності спілкування в різних життєвих ситуаціях.

Отже, проблема мовленнєвого розвитку школярів постійно в полі зору як науковців, які переосмислили мету і результати мовної освіти, висвітлили нове бачення змісту шкільного курсу української мови, розробляють пріоритетні технології навчання мови, шляхи і способи взаємодії вчителя та учнів, так і практиків, які прагнуть відшукати ефективні методики активізації навчально-пізнавальної діяльності на уроці, спрямовані на розвиток пізнавального інтересу до української мови, ключових компетентностей школярів.

Спираючись на викладене вище зазначимо, що проблема компетентнісного підходу до навчання не є для педагогічної науки принципово новою. Це питання було провідним у спадщині багатьох учених. Тож система роботи, побудована на використанні зазначених форм і методів роботи, тестів на різнобічну соціокультурну тематику сприятиме збагаченню мовлення учнів, що веде за собою розвиток образної уяви, творчих здібностей, формування естетичних смаків, умінь і навичок висловлювати власні думки і почуття; робота з підбору КСВ (у системі) формуватиме міжпредметні зв’язки, розширить світогляд школярів, сприятиме реалізації виховних цілей, формуватиме національно мовну особистість.